|
Беручи до уваги той факт, що ВТО проголосила 2002 рік роком екотуризму і наближеності до природи, а на перспективу пригодницький і екзотичний туризм визнала найпривабливішим напрямком, який буде користуватися попитом серед туристів найближче сторіччя, автор намагався довести в роботі необхідність звернути гостру увагу на розвиток саме цих видів туризму в Україні, яка більш ніж будь-яка інша країна в Європі забезпечена екзотичними куточками природи та умовами розробки екологічних турів.
За прогнозами Всесвітньої туристичної організації найперспективнішими видами туризму в третьому тисячолітті будуть культурно-пізнавальний, тематичний, круїзний, пригодницький та екологічний. Що стосується останнього, то цей вид туризму плідно розвивається в світі на протязі майже 150 років і приносить країнам неабиякі доходи.
М'який, гірський, природно-орієнтований чи природний, зелений, спортивний, пригодницький, сільський туризм - такий спектр епітетів, що характеризують частково різні, але в багатьох відносинах близькі один одному форми туризму. Усі ці форми туризму зобов'язані своїм походженням і розвитком могутньому впливу на сучасне суспільство екологічного фактора.
Перш за все в нашій країні екологічний туризм покликаний:
1) постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати критерій рівноваги навколишнього нас природного середовища;
2) гармонізувати стосунки між екологією, товариством і економікою;
3) орієнтувати турорганізації на зберігання і збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення частини туристських прибутків на рішення пов'язаних із цим задач;
4) підкоряти короткочасні інтереси одержання прибутку від туризму довгостроковим інтересам зберігання природи для майбутніх поколінь, а також для подальшого розвитку туризму;
5) формувати в туристів почуття особистої відповідальності за стан природи і її майбутнє, стверджуючи в їхній свідомості приналежність до неї в якості її органічної частини.
Як очевидно, причини, що стримують розвиток екологічного туризму в Україні, достатньо серйозні. У сучасних умовах політичної й економічної непевності їхнє усунення може затягтися на тривалий час. Це означало б, по-перше, упущену економічну вигоду, а по-друге, що продовжується екологічна стагнація, яку можна було б стримати, сприяючи розвитку екологічного туризму.
У останні роки попит на рекреацію на природі збільшується, тому що середовище життя сучасної людини не відповідає його фізичним і психологічним потребам. У залежності від цього росте популярність екотуризма у світі. А взагалі, екотуризм цей стан душі, цей приплив енергії, це підняте почуття безкраїх обріїв, це живлюще відчуття того, що будь-які місця, у яких буває людина, стають йому близькими.
Головною цінністю екологічних ресурсів є природна природність. Саме вона притягає туристів з міст, де люди постійно відчувають негативний вплив забруднених повітря і води, шуму і соціальних конфліктів. Споживаючи екологічні ресурси, одержують оздоровчий і пізнавальний ефект.
Друга особливість екологічного туризму - його стійкість. Екологічний туризм на всіх рівнях управління туристським комплексом сприймається так само, як і простим споживачем, - занадто спрощено. Сьогодні зупини будь-якого перехожого і запитати, що таке екотуризм, він відповість, що це - подорож на природу, у національний парк або відвідування музею природи.
Разом з тим екологічний туризм повинен сприяти відновленню і збереженню традиційного способу життя місцевого населення, його культури й етнографічних особливостей. Розвиток стійкого екотуризму можливо лише зі створенням у місцевостях, що прилягають до природоохоронних територій, спеціальних екотуристичних (ландшафтних) парків, де діяльність місцевих жителів по реалізації туристам послуг по прийому мала би пільги і стимули.
Таким чином, для того, щоб екологічний туризм міг реально впливати на господарство і соціальну сферу країни, а також бути реальним пріоритетним напрямком туризму, його поняття повинне вбирати три основних аспекти: 1) орієнтація туристів на споживання екологічних ресурсів, 2) збереження природного середовища, 3) підтримка традиційного укладу життя населення периферійних регіонів. Тому наявне в Законі "Про туризм" визначення екотуризму повинне бути розширене. Це можливо в рамках спеціальної програми по розвиток екологічного туризму.
"сільський туризм" і "агротуризм". Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму та гостинності британця С.Медліка. Згідно з цим словником, сільський туризм (rural tourism) – відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами [20, с.132].
Поняття "сільський туризм" часто ототожнюють з "агротуризмом", але "сільський туризм" значно ширше. Агротуризм (farm tourism) – відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад в кемпінгах та наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з форм сільського туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.
Екотуризм – це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism). Виділяються такі форми екотуризму – активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.
Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм – це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. У спеціальній літературі з'явилось нове поняття екоагротуризм, що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.
Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як "сільський зелений туризм". Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах (агротуризм). Визначення сільського руху як "зелений" підкреслює його проекологічну орієнтацію [15].
Актуальним сьогодні для правової підтримки сільського туризму є формування організаційно-господарського механізму його функціонування та державної підтримки у вирішенні таких питань:
1) прийняття нормативних документів, які регулюватимуть діяльність різних форм сільського туризму;
2) здійснення заходів щодо підтримки та просування сільського туризму на внутрішньому та міжнародному туристичному ринку;
3) забезпечення організаційної й матеріальної підтримки з боку держави нового виду послуг на селі – сільського туризму та агротуризму.
В сучасній літературі ми зустрічаємось з досить широкою класифікацією різновидів туризму: активний і пасивний; історичний, культурно-етнічний, пізнавальний, екологічний |